Це історії про те, як ми купували нове авто за кордоном: про вибір, подорож, купівлю, пригон і оформлення.
В цих історіях ви зустрінете дуже важливі і хвилюючі питання сьогодення: жінки за кермом, безвізовий режим, нове законодавство, lowcost-авіалінії, проблема іммігрантів в Європі і багато іншого.
Бариги і їхні Пассати
Перше, що прийшло мені в голову при думці про універсал – це Пассат.
Враховуючи те, що ми вже дивилися Kia Ceed SW і не вподобали його через півторашний мотор і задумливу коробку, Пассат як і інші європейські бренди виглядали дуже хорошим варіантом.
Ми подивилися в місцевих бариг автомобіль який підходив по параметрах: дволітровий дизельний універсал на автоматі VW Passat.
Це автомобіль, який нагадав мені про Camry i Superb — великий і широкий. І разом в з тим, в багажнику можна возити не одного ретривера, а штук 5.
Але от біда, ці автомобілі продають перекупи-бариги.
Вірніше не в баригах біда, а в тому що ці автомобілі не могли нормально їхати, під капотом пластикові деталі були місцями обломані, а дроти перемотані ізолентою (тут, там, місцями).
Крім Пассатів були доступні Opel Insignia і ще деякі ходові європейські марки авто. Всі вони були пригнані на когось і продавались по дорученню.
Заплативши за сумнівну машину вельми реальні гроші, переоформити авто можна буде лише через рік!
Пассат який ми дивилися, був в пустій комплектації (хоч і 2.0 з автоматом), так само перемотаний ізолентою під капотом і битий.
Цього нам звісно ніхто не казав, але різниця між зазорами капоту і крила була помітна з далеку. Ізолента під капотом була прокоментована в дусі “та воно так і на нових авто з салону”.
Нічого не хочу сказати проти перекупа. Може він просто переплутав VW з Geely чи ВАЗом?
Ще одна цікава річ полягала в тому, що пробіги в 90% авто були в районі 100 тисяч кілометрів.
Це було дивно, мінімум по двох причинах:
- Всі авто були з Німеччини і їхній вік був 5-7 років — це 20-30 тисяч в рік, що дивно для Пассатів, які в більшості своїй бізнес-автомобілі і їздять весь час.
- Ціна цих “прекрасних” автомобілів з невеликим пробігом була меншою ніж найменша ціна таких самих авто в Німеччині
Тобто авто за таку ціну як продавали в нас важко знайти навіть в Німеччині, навіть після повернення ПДВ, навіть якщо її везти без зупинок і заправляти водою.
А ще до цього треба додати 3000-4000 тисячі доларів за розмитнення + перегон і додаткові витрати…
Здавалося б, що наші продавці роблять дива, продаючи авто з пробігом 100 тисяч дешевше, ніж це роблять німці.
Насправді дива немає, це авто зі скрученим пробігом. Ніхто не купить собі на фірму автомобіль в лізинг щоб він стояв на парковці і потім ще продасть його за дешево.
Але люди вірять в ці казки. Що ж, це вибір кожного.
Словом, зваживши всі за і проти, оцінивши пропозиції ринку нам все стало зрозуміло: нічого нормально не знайти, всюди дешевий сир.
Сири бувають різні
Несподівано для нас, якраз на початку осені з’явився дволітровий дизельний Golf Sportvagen на автоматі.
Новий недорогий автомобіль з Північної Америки, дизельний універсал.
Чи це не подарунок долі?
Як виявилося — не подарунок, бо при шикарній комплектації за невеликі гроші автомобіль залишається Гольфом, тобто компактним автомобілем.
Посидівши-покатавшись на тесті, оцінивши багажник і габарити ми зрозуміли, що пес який має вирости до 40 кг ваги не поміститься в багажнику.
А якщо і поміститься там, то більше нічого крім нього.
Треба щось більше… Може все ж таки Пассат?
Враховуючи, що я категорично не хотів французів і Опеля — Пассат виглядав оптимальним варіантом.
Нами було прийнятого рішення знайти в Німеччині і пригнати собі авто під новий закон “одне авто в одні руки на рік”.
Підмінний універсал
Для того щоб купити нове авто нам потрібно було продати старе.
Але в той час, як ми повернулися з Одеси, Ланос ще був в ремонті.
Ремонт затягнувся на довго, оскільки я хотів зробити автомобіль так, щоб мені було не соромно продати.
А якщо раптом я передумаю — залишити собі.
Я домовився про заміну двох крил, ремонт порогів і перекрас авто, щоб все було гарно і без ржавчини. Це виявилось не так просто, авто якому 12 років мало багато місць з корозією.
Маленькі плямки, менше монети в 10 копійок, але їх багато і в різних місяцях… До такого я не був готовий.
Тим часом, в нас був пес з яким хотілось кудись поїхати, але не було авто. І було зрозуміло, що авто буде готове лише через кілька тижнів.
За щасливим збігом обставин, тесть і теща поїхали на море і ми домовились взяти їхнє авто на тиждень.
Про це авто треба сказати окремо: це Ford Sierra 1990 року, універсал, 2.3 дизель. Все як я хотів?! — Ні, не так.
Авто майже без гальм, без гідропідсилювача, з усіх стиків мотору жене масло, пробиті амортизатори.
Кузов виглядає так, ніби тримається на шпаклівці.
В ньому перевозили матеріали для виробництва меблів, тому весь салон був засипаний стружкою і тирсою, прямо як у хом’ячків в клітці.
Пес цього форда боявся, навіть не підходив до нього і їхати в ньому не хотів. Дружина також боялася їздити в ньому.
Проте цей Форд допоміг мені докупити деякі запчастини по кузову і звозити собацюру до ветеринара.
Але не обійшлося без сюрпризів…
Виходячи зі стану, авто обслуговували не часто і не дуже щоб так.
Однією з проблем з авто (однією, ха-ха) був акумулятор, про що я знав і був обачним, тому не очікував ніяких сюрпризів.
Але одного дня, після роботи я сів в машину і зрозумів, що акум всьо, сів. В ноль, взагалі.
Я оперативно подзвонив своєму колезі Артуру (якщо ти це читаєш — дякую ще раз!), який ще не пішов з офісу і ми разом штовхали дохлий сарай по парковці.
До нас підключилися якісь прохожі небайдужі мужички (вам тоже дякую, хоча і не знаю хто ви) і ми спільними зусиллями завели таки машину.
Я подякував і поїхав.
Приїхавши в двір до батьків, я припаркувався на гірці так, щоб не штовхати машину, а скотитися і завестись. Але не тут-то було.
Акумулятор звісно не зарядився за 5 хвилин, але з’їхавши з гірки я не зміг завестись, колеса не прокрутили мотор.
Ситуація… Я стою посеред двору в машині з дитиною і без акумулятора.
Це не зовсім те, чого я очікував паркуючись на гірці. Мене штовхнули мужички в дворі іі…. машина не завелась.
Мені допоміг папа, ми попихали того форда по двору туди-сюди і врешті решт завели його задом.
Як виявилось, дизельну машину треба заводити не з першої передачі. А я, авто експерт, не знав…
А причиною цієї епопеї став хитрий ричажок ДВІРНИКІВ!
Ричажок не простий, а подвійний!
На передньому плані — це двірники, чистиш-миєш лобове і заднє. Я його позначив синім кольром
На задньому плані — це габарити і світло, позначено жовтою стрілкою.
В цей день зранку йшов дощ, а після обіду вийшло сонце.
Вмикаючи двірники я випадково увімкнув габарити своїми дооовжелезними пальцями* і от вам результат, проявився за 6 годин — акум здох.
Ергономічний прорахунок з 80-х років заставив кількох мужиків попотіти в 2017 році.
Ну що ж, буває.
* в мене нормальні пальці, я робив заміри точними приладами.
Нєбіт нєкрашен, перший власник в сонячній системі
Ще до того як віддати Сієру, я заїхав навідатись до ланоса ще разок і він виглядав пічально.
Сколи, які зібрались за 12 років на капоті, багажнику і дверях, почали ржавіти і розповзатись далі, їх не можна було зафарбувати просто, бо місяць-два і вони знову полізуть.
На крилі з правого боку проявились сліди неякісного ремонту від попереднього власника. Ліве крило постраждало від рук і авто жінки, яка в’їхала в нього так само, як сусідка на Авео мені в праве.
Але на відміну від мене, він не замінив крило, а відрихтував, зашпаклював і пофарбував його. Чому ж я такий дурень всі гроші страхової на ремонт спустив…
Ці коцки, це крило яке довелося замінити, відірваний молдинг затягнуло ремонт на дуже довго і перевищило бюджет ремонту В ТРИЧІ!
Але я не хотів робити аби-як.
Не скажу точно чому…
Може тому, що я не був впевнений в тому, що я продам цей автомобіль. Може це тому, що це був мій перший власний автомобіль і я його дійсно любив…
Я вклав в ремонт свої гроші, бо страхова порахувала лише на ремонт одного крила.
Я розумів, що наступний крок це продаж
Настав кінець літа і Ланос повернувся з санаторія — я був дуже цьому радий.
Він блистів і їхав.
Їхав швидко, добре розганявся, дуже приємно і чітко вмикав передачі, дув прохолодою з кондиціонера, мав справні гальма, амортизатори, гідропідсилювач, сигналізацію, електропривід всіх вікон, електричне регулювання дзеркал, доводку вікон з сигналізацією.
Навіщо його продавати? Це чудова машина!
Ні, я не здурів, як ви могли б подумати, це дійсно правда.
За 3 роки я вклав в це авто стільки, що його вартість складала десь 5300$, забагато як для 12 річного ланоса…
Правда до цього всього додалось те, що я тиждень проїздив на аварійному сараї, після якого Ланос став просто як Lexus IS.
Ми зробили гарні фото, завантажили на сайти по продажу авто. Ми навіть зняли відео, яке виклали у Фейсбук для реклами.
До мене почали дзвонити і писати різні смішні люди (надіюсь, що це люди були) які пропонували мені по 3 – 3.5 тисячі за авто. Це було смішно.
Були такі, які дивились, витрачали мій і свій час, а потім починали спектакль і пропонували всьо то саме.
“За ці гроші я залишу краще собі” — це фірмова відповідь, яка добре зарекомендувала себе в таких ситуаціях.
Але одного разу, мою жінку запитали сусіди з двору – чи продаємо ми машину, бо вони побачили оголошення.
Ці сусіди розповіли іншим сусідам переказавши те, що розповіла їм дружина, другі сусіди подзвонили мені, я переказав їм те, що сказав дружині, коли вона розповіла першим сусідам… І далі… Я заплутався хто і з ким говорив, про що розповідав.
Я дійсно не мав уявлення хто мені дзвонив.
Але в нас був покупець, який реально хотів купити авто.
Наступного вечора, ми зустрілися в дворі біля авто, поговорили. Я розповів про всі пригоди і вкладення, мінуси і нюанси.
Навіть з’їздили на заправку разом.
Через кілька днів його знайомий подивився авто на предмет технічого стану.
Кожен хто дивився авто робив це по своєму.
Цей пан, який до речі теж приїхав на Ланосі, похитав колеса, подивився на рульову рейку, поговорив зі мною про прокладки клапанної кришки, про деякі типові проблеми і одобрив покупку.
Того ж вечора ми домовились з покупцем на суботу.
В суботу ми приїхали в Сервісний Центр МВС, оформили все і через годину ми вже отримали нові номери.
Все, авто було продане. Це вже не мій Ланос.
Правда, я завіз нового власника спершу в страхову, а потім завіз його додому, в наш двір.
Я розповів йому нюанси по ГБО і по сигналізації.
Ми перенесли зимові колеса з одного під’їзду в інший, я ще раз його привітав з покупкою і пішли з дружиною відмітити це.
На каву.
Сидячи в кав’ярні з видом на наш двір, ми бачили, як новий власник катався по дворі туди-сюди звикаючи до авто.
Це була обідня пора суботи.
Через 3 дні в нас був літак у Франкфурт, нас там чекав новий автомобіль…