Завершились всі свята, олів’є доїли, ТО машині зробили і настала пора продовжити епічну розповідь про нашу подорож за Passat’ом.
В цій частині я розповім про всі комічні і несподівані ситуації які з нами відбулися ще по дорозі в Київ, навіть не покидаючи батьківщини.
Проста і вогняна вода.
Ми їхали в таксі, тримаючи в руках піцу. На коробці була схема як правильно їсти її, виходячи з кількості людей.
Це, мабуть, на випадок, якщо в компанії не знайдеться жодної людини в якої є хоча б залишки інтелекту.
В телеграмі у двох чатах обговорювали новину про те, що водоканал ремонтує пошкодження водогону в результаті якого все місто залишилось без води.
Ми встигли набрати відро, пляшку і тазик води. Суто технічну, але одна пляшка була для косметичних цілей. Навіть якщо доведеться — можна пити.
Все нормально, я пишу це, бо ця непримітна річ дуже сильно вплине на нашу подорож.
Наш потяг відходив о третій ночі і нам залишалось достатньо часу щоб вирішити всі питання по дому, передати дитину і звіринець батькам, перевірити вдесяте документи, зібрати гроші, може навіть подрімати.
Батьки, діти і тварюки полягали, час був пізній. Ми вмились з пляшечки, дружина почистила зуби, я випив чаю і ми також прилягли.
Сон не сон, якщо ти їдеш через кілька годин за 1.5 тисячі кілометрів. Але відпочити хоч трішки треба…
Сейф для грошей, або вічна класика
Задзвонив будильник, в нас залишалось 1.5 години до потягу. Ми перевірити одинадцятий раз всі речі, зібрали бутерброди, і почали збиратись…
Якщо хтось читає новини, чи хоча-б раз бачив 1+1, то неодмінно повинен був зрозуміти одну річ — в нас дуже небезпечна країна, а особливо столиця.
А ми маємо з 8-ї по 11-ту години бути в Києві!
Їхати всю ніч в потязі, потім добратися до Жулян, поїсти, чекнутись на посадку і все це з грошима, готівкою!
Я зрозумів давно, що новини накручують все так, що потім з дому не вийти, якщо вірити їм, а реально, Київ безпечніший за Брюсель!
Але ризикувати теж не хотілось…
Тому рішення прийшло само собою, ми не довго думаючи погодились заховати гроші в труси. А шо, це ж класика.
Ми розділили гроші на дві купки, запакували їх в харчову плівку (ми люди чистоплотні і в міру культурні, але труси це труси, шановні) і розмістили в сейфі.
Поприсідали, лягли, зімітували реальні рухи — все ідеально, приховано і навіть не муляє нікуди.
Сміх і гріх, але з іншого боку — страх і ах.
От ми вже їдемо в таксі. Тихо, ніхто не говорить, кожен думає про своє…
Сотку на грудь беремо
Раптом, роздуми і тишу перервав шепіт дружини: “Походу та вода в бутилці була хренова”, а я щось і не зрозумів спершу, що сталось і про що мова.
А мова було про бутилочку води, набраної мало не з останніх крапель крану, з якої дружина взяла воду для чищення зубів.
«В мене присмак дивний, вода була нормальна? — запитала дружина — А пляшка?»
І тут то я задумався… Пляшка мабуть була нормальна, я ж лише тиждень тому купив цю воду і допив її. Але це не точно.
Я чесно признався, що я не дуже впевнений в репутації пляшки і запропонував на вокзалі купити Хлоргексидин і прополоскати рот.
Аптека на залізничному вокзалі, звісно була, але Хлоргексидина вона не продавала: «Немає, є лише [якісь ліки] за 92 грн» — сказала нам аптекарша.
Я було запитав спирт, але вона відповіла, що спирт лише за рецептом…
Спирт за рецептом — це щось новеньке, ми посміялись і вирішили, що ну її в сраку, цю бабу та й пішли на вокзал.
От стоїмо ми в приміщенні вокзалу, 02:30, до потягу ще пів години.
Я розглядаю сплячих людей, які чомусь дуже на бомжів схожі і помічаю кіоск з алкоголем!
Беру жінку за руку і йдемо в кіоск…
«А ви вже алкоголь не продаєде, да?*» — неоднозначно з викликом в голосі кажу я.
«Що ви хотіли… ?» — зітхаючи каже продавчиня, роблячи вигляд ніби вона не дуже охоче, але все ж готова продати нам заборонені товари.
«Нам потрібна найменша тара міцного чогось… Горілка є? Нам для медичних цілей…» — запитую я
«Нєміров, 100 грам» — відповідає вона.
* в Хмельницькому продаж алкоголю дозволений лише з 10 до 23 години
Це була сдєлка року, покруче всіх автомобільних! Ми заполучили 100 грам горілки, щоб прополоскати рот і убезпечити себе.
Але все-ж таки не стали робити це на вокзалі, тим більше, що потяг вже подають, час вирушати!
Люксове життя, або чим багаті тим і раді
Ви ж пам’ятаєте, що в нас був “Люкс” а не просте купе? Ні? Перечитайте уважніше, все що було написано — має значення.
Так ок, ми зайшли в “люкс” і побачили просто неймовірне!
Це було просте купе, але не на 4 а на 2 місця, тобто без верхніх місць. Зверху висить приємної форми, пузатий телевізор “Соні”, прямо над правим місцем.
Все як на фото, але тут немає телевізора…
![](http://azure.km.ua/wp-content/uploads/2017/12/0-view.jpg)
Непогано як для 800 гривень, правда?
На цих велюрових лежанках не зручно лежати, бо в них якась дивна форма і вони тверді, як на мене.
Але це не так важливо, як те, що в мене над головою висів телевізор, а поїзд вже поїхав і телевізор почав зловісно хитатись і поскрипувати.
Я роздивився каюту, перевірив кріплення телевізора, попробував його кинути — він висів. Це добре, може він мене не приб’є всьоже.
Коли ми розповідали, що їдемо в Німеччину за машиною люди не так дивувались, як почувши про вагон “люкс”.
Воно і зрозуміло, не кожен день їздиш в люксі, тому я вирішив все перевірити і запам’ятати.
Я пощупав всі вимикачі, намагався включити телек, перевірив замок, світло…
І тут я помітив дивну річ: я мав змогу викликати Барта Сімпсона, але чомусь лише в амплуа супер агента.
![](http://azure.km.ua/wp-content/uploads/2017/12/1-bart-1024x1024.jpg)
Я не зміг придумати логічного пояснення цьому, тому вирішив залишити цю можливість на випадок, якщо на мене все ж таки впаде телевізор.
Ми витягнули пляшку горілки з сумки, перевірили який же в люксі туалет (нічого особливого, як в купе), прополоскали горілкою роти і закусивши печивом полягали.
Я заснув ближче до четвертої, попереду був Київ, Domino’s Pizza і Жуляни…
Ноги до Жулян доведуть
Ранковий вокзал в холодну пору року пахне вугіллям і чомусь завжди однаково.
Типовий ранок на вокзалі в Києві, купа людей, бомжі гріються в переходах.
Але цього разу в нас був не зовсім типовий ранок.
По перше — ми побачили прямо в приміщенні Південного вокзалу (я путаюсь як вони там звуться точно) три здоровенні ворони які літали по перилах і грались.
А друга річ — ми вирішили кудись пристроїти залишки горілки. Може вона комусь пригодиться.
Але це було б дивно, просто підійти і запропонувати бічу 80 грам горілки в пляшечці. Тому ми зашили її біля урни на парапеті і пішли кудись перекусити.
Перекусити я хотів в Domino’s Pizza, по пораді свого колеги Артема. Порада була добра і ми дуже смачно наїлись піцки.
Від піцерії до жулян було йти 40 хвилин по навігатору.
Чому б і ні? Нам довго ще сидіти в літаках, автобусах і потягах.
Ми прогулялись до самого аеропорту, попили кави, зробити стандартне селфі на фоні аеропорту і пішли в середину.
Місія на грані провалу
Всі процедури по реєстрації ми пройшли швидко. Обміняли листочок А4 на справжній посадковий квиток, зміряли багаж, викинули пляшку недопитої води.
І пройшли вже на котроль.
Стоячи вже в черзі, дружина мені сказала, що вона не переклала гроші з трусів. Це була комічна, але епічна проблема.
Повертатись вже було не зручно, бо ми стояли посеред черги, а по боках були ленти коридору.
А попереду кількох пасажирів общупали. Жінка і чоловік общупали кількох пасажирів своєї статі, на предмет чогось. Може бомби, може ще чого.
І тут стало прямо таки не пособі.
Справа в тому, що сума грошей була легальна і не потребувала декларації.
В нас не було жодного забороненого предмету, але під штанами був пакуночок грошей, міцно замотаний плівкою.
Якщо раптом обмацають — зійде за бомбу і всьо, загребуть в кутузку…
Ми намагались не подавати вигляду і пройшли на перевірку.
Я все по інструкції склав в ящик. Фотик окремо, ремінь, ключі, окуляри, кільця, годинник. Ніякого металу на мені немає.
Те саме зробила дружина. В неї було навіть менше речей ніж в мене.
Я пройшов нормально і вже почав одягатися. Але її рамка закричала!
Я мало сам не закричав…
Рамка на гроші не повинна реагувати, це точно, але от вже підходить контролер-мацун і точно мацне за труси!
“У вас годинник” — каже жінка-мацун дружині. Яке ж це полегшення…
Це дійсно був годинник, після того як його кинули в ящик рамка заспокоїлась і ми пройшли на паспортний і далі на посадку.
Хоча подія була дещо екстримальна, ми її героїчно пережили і вже біля дютіків переклали всі гроші в більш звичні місця, типу кишень.
За 15 хвилин ми вже сідали в літак і ще через 15 хвилин літак вже почав розгон на зліт.
Попереду Франкфурт-Хан і ще півдня їхати, але я вже був спокійний
Я вмостився на кріслі підклав дорожню подушку, включив музику, відстебнувши ремінь і приопустивши сидіння почав дрімати.
Наступна зупинка — Німеччина!