Завершились всі свята, олів’є доїли, ТО машині зробили і настала пора продовжити епічну розповідь про нашу подорож за Passat’ом.
В цій частині я розповім про всі комічні і несподівані ситуації які з нами відбулися ще по дорозі в Київ, навіть не покидаючи батьківщини.
Проста і вогняна вода.
Ми їхали в таксі, тримаючи в руках піцу. На коробці була схема як правильно їсти її, виходячи з кількості людей.
Це, мабуть, на випадок, якщо в компанії не знайдеться жодної людини в якої є хоча б залишки інтелекту.
В телеграмі у двох чатах обговорювали новину про те, що водоканал ремонтує пошкодження водогону в результаті якого все місто залишилось без води.
Ми встигли набрати відро, пляшку і тазик води. Суто технічну, але одна пляшка була для косметичних цілей. Навіть якщо доведеться — можна пити.
Все нормально, я пишу це, бо ця непримітна річ дуже сильно вплине на нашу подорож.
Наш потяг відходив о третій ночі і нам залишалось достатньо часу щоб вирішити всі питання по дому, передати дитину і звіринець батькам, перевірити вдесяте документи, зібрати гроші, може навіть подрімати.
Батьки, діти і тварюки полягали, час був пізній. Ми вмились з пляшечки, дружина почистила зуби, я випив чаю і ми також прилягли.
Сон не сон, якщо ти їдеш через кілька годин за 1.5 тисячі кілометрів. Але відпочити хоч трішки треба…
Сейф для грошей, або вічна класика
Задзвонив будильник, в нас залишалось 1.5 години до потягу. Ми перевірити одинадцятий раз всі речі, зібрали бутерброди, і почали збиратись…
Якщо хтось читає новини, чи хоча-б раз бачив 1+1, то неодмінно повинен був зрозуміти одну річ — в нас дуже небезпечна країна, а особливо столиця.
А ми маємо з 8-ї по 11-ту години бути в Києві!
Їхати всю ніч в потязі, потім добратися до Жулян, поїсти, чекнутись на посадку і все це з грошима, готівкою!
Я зрозумів давно, що новини накручують все так, що потім з дому не вийти, якщо вірити їм, а реально, Київ безпечніший за Брюсель!
Але ризикувати теж не хотілось…
Тому рішення прийшло само собою, ми не довго думаючи погодились заховати гроші в труси. А шо, це ж класика.
Ми розділили гроші на дві купки, запакували їх в харчову плівку (ми люди чистоплотні і в міру культурні, але труси це труси, шановні) і розмістили в сейфі.
Поприсідали, лягли, зімітували реальні рухи — все ідеально, приховано і навіть не муляє нікуди.
Сміх і гріх, але з іншого боку — страх і ах.
От ми вже їдемо в таксі. Тихо, ніхто не говорить, кожен думає про своє…
Сотку на грудь беремо
Раптом, роздуми і тишу перервав шепіт дружини: “Походу та вода в бутилці була хренова”, а я щось і не зрозумів спершу, що сталось і про що мова.
А мова було про бутилочку води, набраної мало не з останніх крапель крану, з якої дружина взяла воду для чищення зубів.
«В мене присмак дивний, вода була нормальна? — запитала дружина — А пляшка?»
І тут то я задумався… Пляшка мабуть була нормальна, я ж лише тиждень тому купив цю воду і допив її. Але це не точно.
Я чесно признався, що я не дуже впевнений в репутації пляшки і запропонував на вокзалі купити Хлоргексидин і прополоскати рот.
Аптека на залізничному вокзалі, звісно була, але Хлоргексидина вона не продавала: «Немає, є лише [якісь ліки] за 92 грн» — сказала нам аптекарша.
Я було запитав спирт, але вона відповіла, що спирт лише за рецептом…
Спирт за рецептом — це щось новеньке, ми посміялись і вирішили, що ну її в сраку, цю бабу та й пішли на вокзал.
От стоїмо ми в приміщенні вокзалу, 02:30, до потягу ще пів години.
Я розглядаю сплячих людей, які чомусь дуже на бомжів схожі і помічаю кіоск з алкоголем!
Беру жінку за руку і йдемо в кіоск…
«А ви вже алкоголь не продаєде, да?*» — неоднозначно з викликом в голосі кажу я.
«Що ви хотіли… ?» — зітхаючи каже продавчиня, роблячи вигляд ніби вона не дуже охоче, але все ж готова продати нам заборонені товари.
«Нам потрібна найменша тара міцного чогось… Горілка є? Нам для медичних цілей…» — запитую я
«Нєміров, 100 грам» — відповідає вона.
* в Хмельницькому продаж алкоголю дозволений лише з 10 до 23 години
Це була сдєлка року, покруче всіх автомобільних! Ми заполучили 100 грам горілки, щоб прополоскати рот і убезпечити себе.
Але все-ж таки не стали робити це на вокзалі, тим більше, що потяг вже подають, час вирушати!
Люксове життя, або чим багаті тим і раді
Ви ж пам’ятаєте, що в нас був “Люкс” а не просте купе? Ні? Перечитайте уважніше, все що було написано — має значення.
Так ок, ми зайшли в “люкс” і побачили просто неймовірне!
Це було просте купе, але не на 4 а на 2 місця, тобто без верхніх місць. Зверху висить приємної форми, пузатий телевізор “Соні”, прямо над правим місцем.
Все як на фото, але тут немає телевізора…
Непогано як для 800 гривень, правда?
На цих велюрових лежанках не зручно лежати, бо в них якась дивна форма і вони тверді, як на мене.
Але це не так важливо, як те, що в мене над головою висів телевізор, а поїзд вже поїхав і телевізор почав зловісно хитатись і поскрипувати.
Я роздивився каюту, перевірив кріплення телевізора, попробував його кинути — він висів. Це добре, може він мене не приб’є всьоже.
Коли ми розповідали, що їдемо в Німеччину за машиною люди не так дивувались, як почувши про вагон “люкс”.
Воно і зрозуміло, не кожен день їздиш в люксі, тому я вирішив все перевірити і запам’ятати.
Я пощупав всі вимикачі, намагався включити телек, перевірив замок, світло…
І тут я помітив дивну річ: я мав змогу викликати Барта Сімпсона, але чомусь лише в амплуа супер агента.
Я не зміг придумати логічного пояснення цьому, тому вирішив залишити цю можливість на випадок, якщо на мене все ж таки впаде телевізор.
Ми витягнули пляшку горілки з сумки, перевірили який же в люксі туалет (нічого особливого, як в купе), прополоскали горілкою роти і закусивши печивом полягали.
Я заснув ближче до четвертої, попереду був Київ, Domino’s Pizza і Жуляни…
Ноги до Жулян доведуть
Ранковий вокзал в холодну пору року пахне вугіллям і чомусь завжди однаково.
Типовий ранок на вокзалі в Києві, купа людей, бомжі гріються в переходах.
Але цього разу в нас був не зовсім типовий ранок.
По перше — ми побачили прямо в приміщенні Південного вокзалу (я путаюсь як вони там звуться точно) три здоровенні ворони які літали по перилах і грались.
А друга річ — ми вирішили кудись пристроїти залишки горілки. Може вона комусь пригодиться.
Але це було б дивно, просто підійти і запропонувати бічу 80 грам горілки в пляшечці. Тому ми зашили її біля урни на парапеті і пішли кудись перекусити.
Перекусити я хотів в Domino’s Pizza, по пораді свого колеги Артема. Порада була добра і ми дуже смачно наїлись піцки.
Від піцерії до жулян було йти 40 хвилин по навігатору.
Чому б і ні? Нам довго ще сидіти в літаках, автобусах і потягах.
Ми прогулялись до самого аеропорту, попили кави, зробити стандартне селфі на фоні аеропорту і пішли в середину.
Місія на грані провалу
Всі процедури по реєстрації ми пройшли швидко. Обміняли листочок А4 на справжній посадковий квиток, зміряли багаж, викинули пляшку недопитої води.
І пройшли вже на котроль.
Стоячи вже в черзі, дружина мені сказала, що вона не переклала гроші з трусів. Це була комічна, але епічна проблема.
Повертатись вже було не зручно, бо ми стояли посеред черги, а по боках були ленти коридору.
А попереду кількох пасажирів общупали. Жінка і чоловік общупали кількох пасажирів своєї статі, на предмет чогось. Може бомби, може ще чого.
І тут стало прямо таки не пособі.
Справа в тому, що сума грошей була легальна і не потребувала декларації.
В нас не було жодного забороненого предмету, але під штанами був пакуночок грошей, міцно замотаний плівкою.
Якщо раптом обмацають — зійде за бомбу і всьо, загребуть в кутузку…
Ми намагались не подавати вигляду і пройшли на перевірку.
Я все по інструкції склав в ящик. Фотик окремо, ремінь, ключі, окуляри, кільця, годинник. Ніякого металу на мені немає.
Те саме зробила дружина. В неї було навіть менше речей ніж в мене.
Я пройшов нормально і вже почав одягатися. Але її рамка закричала!
Я мало сам не закричав…
Рамка на гроші не повинна реагувати, це точно, але от вже підходить контролер-мацун і точно мацне за труси!
“У вас годинник” — каже жінка-мацун дружині. Яке ж це полегшення…
Це дійсно був годинник, після того як його кинули в ящик рамка заспокоїлась і ми пройшли на паспортний і далі на посадку.
Хоча подія була дещо екстримальна, ми її героїчно пережили і вже біля дютіків переклали всі гроші в більш звичні місця, типу кишень.
За 15 хвилин ми вже сідали в літак і ще через 15 хвилин літак вже почав розгон на зліт.
Попереду Франкфурт-Хан і ще півдня їхати, але я вже був спокійний
Я вмостився на кріслі підклав дорожню подушку, включив музику, відстебнувши ремінь і приопустивши сидіння почав дрімати.
Наступна зупинка — Німеччина!